Лілія Ребрик відверто розповіла про гонорари в театрі та кіно: назвала реальні суми

В інтерв'ю проєкту "Станція Театральна" українська акторка та телеведуча Лілія Ребрик відверто заговорила про фінансову сторону професії. Вона наголосила, що реальні цифри часто відрізняються від романтизованого уявлення про сцену: гонорари у театрі залишаються низькими, а багато митців змушені шукати додаткові джерела доходу, щоб покрити базові витрати на життя. Розмова торкнулася тем, які давно хвилюють театральну спільноту — від величини винагород до психологічного тиску і пошуку балансу між мистецтвом і заробітком.

Що саме розповіла Лілія Ребрик: реальні суми та приклади

За словами Лілії Ребрик, середні місячні виплати для акторів у державних театрах часто складають близько 3–8 тисяч гривень залежно від ставки, ролі та театральної установи. Вона підкреслила, що така зарплата фактично не покриває навіть базових потреб у великих містах, через що артисти змушені підробляти. Натомість у сфері кіно та комерційних проєктів гонорари значно вищі: за невелику роль у телесеріалі чи комерційному фільмі можна отримати від 10–30 тисяч гривень, а за центральні ролі або участь у комерційних зйомках — від 50 тисяч і більше. Ребрик зауважила, що є випадки, коли популярні проєкти платять сотні тисяч гривень, але це радше виняток, ніж правило.

Вона також уточнила: багато залежить від досвіду та впізнаваності актора. Новачки у театрі фактично виживають на мінімальні виплати, тоді як ті, хто працює на кількох майданчиках — сцена, кіно, телебачення, реклама — мають змогу формувати стабільніший дохід. Такі приклади ілюструють, чому сучасні актори часто комбінують формати роботи.

Чому актори поєднують роботу в театрі й кіно

Розповідаючи про причини, Лілія звернула увагу на кілька ключових моментів. По-перше, гонорари у театрі рідко відповідають витратам на життя: оренда, транспорт, репетиції, костюми та технічні потреби відбиваються на сімейному бюджеті. По-друге, робота в кіно або на телепроєктах дає не лише фінансову вигоду, а й ширшу аудиторію, впізнаваність і можливість вибірково обирати ролі. По-третє, реклама та ведення програм часто приносять стабільніші та вищі суми, що робить їх привабливими для тих, хто не може покладатися виключно на театральний ритм.

Ребрик також нагадала про психологічну сторону: акторська праця часто пов'язана з постійною критикою, конкуренцією та необхідністю працювати понаднормово за невисоку оплату. Тому багато талантів переходять у кінематограф або обирають змішані кар'єри, щоб зберегти творчість і одночасно забезпечити життєві потреби.

Наслідки для культури та можливі рішення

Такий стан справ має ширші наслідки для культурної сфери. Якщо молоді актори не можуть виживати на театральних ставках, це веде до відтоку талановитих людей з професії або до концентрації в комерційних проєктах, що впливає на якість і різноманіття репертуару. За словами Лілії Ребрик, потрібні комплексні кроки: підвищення фінансування театрів, залучення приватних інвестицій, прозорі контракти та підтримка фестивалів, які дають нагоду отримувати гонорари та будувати кар'єру.

Крім того, вона закликала глядачів цінувати живе мистецтво — відвідувати вистави, підтримувати локальні проєкти й долучатися до культурних ініціатив. Підвищення інтересу глядачів створює попит, а відтак і підґрунтя для кращого фінансування. Водночас система оплати праці має стати прозорішою, щоб молоді митці бачили реальні перспективи розвитку без вимушеної еміграції у комерційні формати.

Підсумовуючи, Лілія Ребрик відверто розповіла про складнощі, з якими стикаються театральні актори, назвала приблизні суми виплат і пояснила, чому поєднання роботи в театрі кіно сьогодні є реальністю для більшості митців. Це відкрите зізнання додає голосу до суспільної дискусії про те, як зробити професію актора стійкішою та гідно оплачуваною.